Патологічні вагінальні виділення належать до числа провідних причин звернень жінок до гінеколога, а також частим об'єктом самолікування, наслідками якого є розвиток резистентності патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів. Крім того, патологічні виділення з піхви супроводжують близько 75% випадків запальних захворювань органів малого таза.
Систематизація причин патологічних вагінальних виділень представлена в керівництві міжнародного об'єднання проти захворювань, що передаються статевим шляхом IUSTI 2018 року (1). Згідно з цим документом, найбільш поширеними причинами аномальних вагінальних виділень є: бактеріальний вагіноз, кандидоз, аеробний вагініт і трихомоніаз.
При діагностиці причин ПВВ обов’язково необхідно враховувати взаємопов’язані фактори стану вагінальної мікрофлори і слизової піхви. Застосування адекватного обсягу сучасних лабораторних методів діагностики в поєднанні з розумінням багатогранності складових запального процесу відіграє вирішальну роль в з’ясуванні етіології патологічних вагінальних виділень і виборі оптимальної лікувальної тактики.
На відміну від бактеріального вагінозу і вульво-вагінального кандидозу аеробний вагініт є менш відомою причиною патологічних вагінальних виділень. Аеробний вагініт – розповсюджений вагінальний дисбіоз, симптомами якого є гноєподібні виділення, поєднання атрофічних та запальних змін слизової піхви. Ця патологія має інтермітуючий перебіг, характерні часті рецидиви після лікування. Вказані зміни розвиваються на тлі зменшення кількості лактобактерій, підвищення pH і домінування аеробної факультативної флори – кишкова паличка, стрептококи групи В, золотистий стафілокок, ентерококи та інших. Важливо, що саме умовно-патогенні мікроорганізми асоційовані з бактеріальним вагінозом і аеробним вагінітом є розповсюдженою причиною запальних захворювань органів малого тазу, в тому числі ускладнених (тубооваріальний абсцес, пельвіоперитоніт). Ще більш важливим є те, що саме ці мікроорганізми найчастіше є мультирезистентними і за даними звіту CDC 2019 входять до 11 найбільш актуальних загроз антибіотикорезистентності (2).
Як і при бактеріальному вагінозі в первинній діагностиці аеробного вагініту застосовують
визначення pH,
мікроскопію вагінальних виділень та молекулярні методи (
діагностика бактеріального вагіноза), які демонструють домінування аеробної флори і присутність запальних змін вагінальної слизової. Зважаючи на високу частоту резистентності флори, що спричиняє аеробний вагініт, рецидивуючий характер цієї патології та вірогідність розвитку на її тлі запальних захворювань органів малого тазу, доцільним є застосування сучасних культуральних досліджень з визначенням антибіотикочутливості.
- визначення широкого спектру видів грампозитивних і грамнегативних аеробних збудників та грибів в стислі терміни з високою точністю;
- одночасне визначення антибіотикочутливості з мінімальними інгібуючими концентраціями з використанням постійно оновлюваних відповідно до даних EUCAST панелей сучасних протимікробних препаратів;
- визначення всіх маркерів антибіотикорезистентності.
Джерела:
1. Sherrard, Jackie, et al. "2018 European (IUSTI/WHO) International Union against sexually transmitted infections (IUSTI) World Health Organisation (WHO) guideline on the management of vaginal discharge." International journal of STD & AIDS 29.13 (2018)